На Чорнухинщині вшанували пам'ять жертв голодоморів

Версія для друкуВерсія для друку

На Чорнухинщині вшанували пам'ять жертв голодоморів

 

24 листопада в селищі Чорнухи  відбулися районні заходи з нагоди Дня пам’яті жертв голодоморів. Участь у скорботній ході та мітингу-реквіємі взяли керівники району, працівники органів виконавчої влади та місцевого самоврядування, представники установ, організацій райцентру, громадськість, старшокласники та вчителі Чорнухинської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів. Квіти, пшеничні колоски, кетяги калини лягли до підніжжя Кургану, на меморіальній дошці якого викарбувані слова «Жертвам голоду на Чорнухинщині 1921-23 рр. 1932-33 рр. 1946-47 рр.». Запалили лампадки в  пам’ять про усіх  загиблих від голоду українців.

Упродовж десятиріч жахливі факти цієї трагедії свідомо замовчували і лише після набуття Україною незалежності почали оприлюднювати. Верховна Рада України 28 листопада 2006 року визнала, що  Голодомор 1932-1933 років в Україні є геноцидом Українського народу. Ця страшна трагедія забрала життя мільйонів людей, в тім числі близько 7 тисяч наших земляків. Буксирні бригади забирали у людей останню картоплину, останню квасолину, прирікаючи на голодну смерть дорослих і дітей. Про все це учасникам заходу нагадали голова райдержадміністрації Олег Ковган, заступник голови райради Микола Турчин,  учитель історії і правознавства Чорнухинської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів Віктор Загородній. Немає майбутнього в тих, хто не пам’ятає минулого. Голодомор не зламав. Мільйони українців, які вижили, навчили своїх дітей і онуків шанувати хліб, цінувати людську доброту, любити свою землю і боротися за її свободу.

Учні місцевої школи  зачитали болючі спогади очевидиці з села Харсіки Катерини Денисівни Трохименко, записані в травні 2008 року...  

Хвилиною мовчання присутні вшанували пам’ять жертв голодоморів, водночас згадуючи і своїх рідних та близьких.

Поминальну панахиду за невинно убієнними голодом відслужив протоієрей Свято-Покровської церкви Чорнух Іоан Бондар. 

Час лікує душевні рани, але рану в серці України загоїти неможливо. Вона завжди буде невгамовним болем у серцях тих, хто був і буде українцем. Нехай пам’ять про них гуртує нас, живих, додає нам мудрості та духовної сили для зміцнення сучасної Української держави.

Наверх ↑