Путівник

Версія для друкуВерсія для друку

Путівник

  

Чорнухи – селище міського типу, районний центр, батьківщина видатного українського філософа, просвітителя і поета Г.С.Сковороди. Знаходиться у північно-західній частині Полтавської області, на лівому березі річки Многа, за 2 км від автошляху Київ–Суми. 1972 року у зв’язку з святкуванням 250-річчя від дня народження філософа тут відкрито музей з меморі-альною садибою батьків ГригоріяСковороди.

Перша спроба увіковічнити пам’ять філософа, поета та богослова на батьківщині, в селищі Чорнухи, розпочалася зі звернення його мешканців у 1914 році до Лохвицької повітової земської управи з проханням про дозвіл на збір пожертвувань для будівництва пам’ятника своєму землякові.

Після тривалих дебатів земство змушене було дозволити такий збір. Але на перешкоді здійснення цього задуму став початок першої світової війни. Побудова пам’ятника була відкладена, але не забута.

 У грудні 1922 року на відзначенні 200-річчя з дня народження  Сковороди в Чорнухах та Лохвиці було відкрито погруддя та пам’ятник філософа роботи українського скульптора і кінодіяча Івана Петровича Кавалерідзе. Встановлений він був неподалік школи і цього ж року вона стала носити ім’я Григорія Савича Сковороди. У роки Великої Вітчизняної війни погруддя було пошкоджене. Після її закінчення відреставроване і повернуте на своє місце.

 У 1972 році за рішенням ЮНЕСКО в 134 країнах світу відзначалося 250-річчя з дня народження геніального філософа. Перед Всесвітньою Радою Миру було порушено питання про вшанування великого українського просвітителя ХVIII ст. на всій планеті.

 Створено Всесоюзний та республіканський ювілейні комітети, а також районні ювілейні комісії в Чорнухах, Золочеві, Лохвиці та Переяслав-Хмельницькому. До знаменної події видана повна збірка творів філософа, виготовлена ювілейна медаль, нагрудні значки, фарфорова пам’ятна ваза з портретом Г.С.Сковороди.

 На батьківщині геніального земляка, великого мислителя, поблизу мальовничої річки Многа в селищі Чорнухах, до цього ювілею було побудовано і відкрито меморіальну садибу батьків ГригоріяСковороди та історико-краєзнавчий музей. Відтворенню садиби передувало вивчення великої кількості архівних документів, біографічних і етнографічних джерел, що сприяло точному плануванню типової садиби малоземельного козака

ХVIII століття, яким був батько великого філософа.

Проект садиби розробляли архітектори В.Тертичний та Ю.Чернов. 28 листопада 1972 року чорнушани урочисто відзначили 250-річчя з дня народження свого земляка – філософа зі світовим ім’ям.  Вклонитися землі, що зростила такого велета думки і духу прибули гості з Києва, Москви, інших міст. Біля меморіальної садиби відбулося урочисте свято, на якому були присутні письменники: І.Ле, О.Ільченко, О.Ковінька, О. Чуча та інші.  Цього дня гості разом з учнями Чорнухинської школи посадили дубовий гай (саме під дубом в маєтку А.Ковалевського любив працювати Григорій Сковорода і саме листям дуба з рідної Чорнухинщини, як говорить легенда, він вистелив власноруч викопану могилу). 250 дубків підняли свою крону поблизу меморіальної садиби на шкільному подвір’ї. З цього дня музей гостинно відкрив двері для всіх, хто поспішає як на прощу до нашого Перворозума. Рішенням Чорнухинської районної Ради народних депутатів від 27 липня 1995 року музей перейменовано і перепрофільовано з історико-краєзнавчого в літературно-меморіальний музей Г.С.Сковороди.

   

    

 

Меморіальна  садиба музею  Г.С.Сковороди.

 

Відкривши двері музею Г.С.Сковороди, відвідувач потрапляє в полон мудрих очей філософа. Цей погляд майстерно відтворив скульптор І.П.Кавалерідзе. Саме це погруддя в 1922 році стало «першою ластівкою» в низці заходів по вшануванню відомого земляка на його батьківщині. На арці, позаду погруддя – віршовані рядки М.Т.Рильського:

 

 

 

Благословенні ви, сліди,

Не змиті вічності дощами,

Мандрівника Сковороди...

 

Виникнення населеного пункту Чорнухи прив’язують до часів Київської Русі. Укріплені поселення в той час з’являються по руслу річок.  Утворилося таке поселення і на повноводній на той час річці Многа. В кінці ХІІІ ст. воно було повністю зруйноване татаро-монголами і відродилося лише через три з половиною століття. У вітринах речі того періоду – уламки посуду, металеве кресало, керамічні люльки     (люльки-черепульки). Наступна вітрина з експонатами розповідає, що Чорнухинщина здавна була аграрним краєм. Свідчення цьому – металевий леміш для обробки ґрунту та металеві пута для коня з ключем (ХVII-ХVIII ст.) – все виготовлено ковальським способом.

        Про славний період козацької доби, коли сотні Чорнухинщини брали активну участь у визвольній війні 1648-1654 рр., свідчать речі козацького побуту: посуд, козацький пояс. Тут же вміщений список козацьких сотників. У цей період в нашому містечку працював селітряний завод, розвивалися ремесла: ковальство, бондарство (про що свідчать назви навколишніх сіл: Ковалі, Бондарі), створюючи міцний тил для армії Богдана Хмельницького.

Славну сторінку  в   літопис визвольної    війни   вписали три   наші   козацькі сотні  в  бою під   містечком  Берестечко в 1651 році, де в складі Кропивненського полку прикривали відступ війська Б.Хмельницького. У вітрині – список реєстрових козаків Чорнухинських сотень 1649 року. Тут же ключ від дерев’яної Воскресенської церкви, спаленої в грудні 1708 року шведами. Наказ підпалити її разом з людьми, що в ній закрилися, віддав керівник загону Томас Функе  за спротив, вчинений чорнушанами на шляху просування шведського загону.

 

                                                 

 

Розвиток ремесел  XVII ст.

 

 

 

Речі козацького побуту XVII ст.

 

На тлі всіх цих подій, коли над Чорнухинським краєм ще витав дух свободи, ще свіжі були згадки про козацькі вольниці, козацькі подвиги, в родині малоземельного козака Сави Леонтійовича Сковороди та його дружини Пелагеї Степанівни 3 грудня (22 листопада за старим стилем) 1722 року в містечку Чорнухи народився син Григорій. На копії листка з ревізької книги Чорнух від 29.08.1734 року, вміщеного в вітрині, можна прочитати ім’я Савки Сковороди, що є свідченням проживання сім’ї філософа в містечку.  Гордився батько успіхами свого сина в навчанні. Та й заспівати краще за Григорія в церкві чи на крилосі Красногірської Чорнуської пустині не міг ніхто. 

Кобза (ХVIIIст.), яку можна побачити в вітрині, та звичайна калинова сопілка – музичні інструменти з дитинства майбутнього філософа. Зустрічав і проводжав кобзарів малий допитливий Гриць, а проїжджі чумаки подарували Грицеві сопілку, на якій він самотужки навчився грати та ще й дуже вправно. Картини художників

В.Трохимець-Мілютіна «Чумаки», «Чорнухи ХVIII ст.» та Ю.Луценка «Сліпий бандурист» дають уявлення відвідувачам про середовище, в якому підростав і набирався азів мудрості юний Григорій. Лампадка (XVIІІст.), підсвічник, церковні книги та ікони доповнюють атмосферу тих часів. Праворуч у цьому ж залі вміщені речі побуту та одяг козаків та селян (ХVIII-ХIХ ст.) .

 

 

 

Народні  музичні інструменти.

 

У 1734 році, за проханням самого Григорія, батько відправляє його продовжити навчання в Києво-Могилянській академії – культурно-освітньому центрі України, що налічував на той час більше як дві тисячі студентів. Повний курс навчання в академії тривав 12 років, але Сковорода не закінчив його, може тому і називав себе вічним студентом.Перша перерва в навчанні сталася в 1742 році, коли за чудовий голос і музичні здібності, він був відібраний до придворної хорової капели. Проживали співаки в Петербурзі, мешкали в приміщеннях старого Зимового палацу. В експозиції вміщені фото палацу і Академії часу перебування в них Г.С.Сковороди.

У 1744 році майбутньому філософу вдалося покинути середовище світських інтриг. Багато знайшлося б таких, хто хотів бути на місці Сковороди: робити кар’єру, будувати забезпечене життя, та не Григорій, зі своїм вільнолюбством. Він повертається, щоб продовжити навчання в Київській академії. В 1745 році трапилася нагода відвідати Європу в складі Токайської місії. Очолював місію Федір Вишневський, завдяки і при підтримці якого Г.С.Сковороді вдалося здійснити подорож країнами Європи. На схемі «Закордонна подорож» відмічено країни, де йому вдалося побувати. Мета, яку переслідував Сковорода – знайомство з навчальними закладами, бібліотеками для збагачення і поглиблення власних знань. Це було можливим завдяки досконалому знанню латинської і німецької та володінню ще кількома мовами. Перебування за кордоном, зокрема у Празі, зобразив на своїй картині художник А.Щербак.

Далі в експозиції – копія рапорту про приїзд з Угорщини членів місії, у складі якої значиться студент, вірогідно – Сковорода.  Повернувшись на батьківщину, молодий філософ відвідав рідні місця, але батьків живими він не застав. А тому, переночувавши в знайомих, від’їздить з Чорнух. 

1751 року розпочалася педагогічна діяльність Г.Сковороди. На світлинах – будинок Переяславського колегіуму, де молодий навчитель викладав поетику. Свої погляди він, як педагог-новатор, виклав у курсі «Розмисел про поезію і керівництво до мистецтва її». Виступ проти норм церковної педагогіки став причиною звільнення Сковороди з Переяславської семінарії.

 

                          

Речі побуту селян XVIII ст.

 

 

 

 

Сліпий бандурист.  Худ. Ю. Луценко.

 

   

 

Куточок   експозиції  «Григорій Сковорода за кордоном».

 

Повернутись до академії довелося знову ненадовго. За рекомендацією митрополита Київського Тимофія Щербацького Григорій Сковорода, як кращий студент, підписує угоду на учителювання в багатого поміщика Степана Томари. Як ілюстрація до цього періоду життя – картина художника А. Щербака «Г.С.Сковорода в Ковраї». Тут майже 6 років Григорій Савич був домашнім учителем Василя Томари. Про стосунки учителя і учня красномовно говорять два листи, вміщені в експозиції залу. Один – вірш-присвята Г.С.Сковороди до дня народження Василя. Другий – лист шанованого сановника Василя Томари, вже з вершин титулів і гербів, з проханням про зустріч і щиру розмову з наставником і другом. Це – те, чого так не вистачало забезпеченій всім     (на перший погляд) дорослій людині.

Коврайський період – це ще й плідна поетична творчість. Основна частина збірки «Сад божественних пісень» – це вірші, написані Сковородою серед мальовничої природи с. Коврай. 1759 року майбутній філософ, приймає пропозицію викладати поетику в Харківському колегіумі при Покровському монастирі, уявлення про який дає ліногравюра М.Литвина, вміщена в експозиції. У стінах цього навчального закладу він затримається на 10 років, але з перервами. У вітрині – фото будинку Донець-Захаржевських та Квіток на Основі, де в 80-х роках бував Г.С.Сковорода, а також фото хатини на харківській околиці, в якій він мешкав за переказами старожилів.

Після року роботи в колегіумі, вбачаючи в ньому людину енциклопедичних знань і чудового викладача, ректорат запропонував при йняти чернечий сан у Покровському монастирі, з метою подальшого кар’єрного росту. На що волелюбний філософ красномовно відповів: «Невже ви хочете, щоб і я примножив собою число фарисеїв? Їжте

жирно, пийте солодко, одягайтесь м’яко і будьте ченцями.» І справа тут не тільки в можливості втрати незалежності, яка для нього була найдорожча, справа ще й у ставленні самого Сковороди до людей у сутанах. Рідко хто з них відповідав його уявленню про справжнього слугу Божого. Але через рік він повертається в стіни колегіуму викладачем синтаксеми і грецької мови на два навчальні роки. І останній раз в ролі вчителя в Харківському колегіумі Сковорода з’являється в 1768 році. Про це свідчить копія заяви до Харківського губернатора Щербині на з проханням дозволити йому читати курс катехізису (доброчинства) у додаткових класах колегіуму. У стінах Харківського колегіуму Григорій Сковорода знайомиться з Михайлом Ковалінським – студентом цього ж закладу, що стане його найкращим другом і першим біографом.

У харківський період творчості він звертається до жанру байки. Написані в цей період твори, будуть об’єднані в збірку «Байки харківські». У роки, коли залишався без викладацької справи, любив усамітнитися на хуторах і пасіках заможних друзів. Тут, віддаючись сповна пізнанню істини в собі і в світі, брався за перо і папір. Перелічити всі місця, де жив, думав, писав Сковорода, непросто: Гусинка, Бабаї, Охтирка, Валки, Лебедин, Ізюм, Маначівка, Пан-Іванівка і інші міста і села – деякі ще й досі не позначені на « мандрівній карті» просвітителя.

1769 став останнім роком офіційної роботи Сковороди. З цього часу він подорожує Україною і частковоРосією. Та улюбленим краєм лишається Слобожанщина, яку він називає рідною тіткою, бо матір’ю назавжди залишилася Полтавщина.

На Харківщині філософ має велике коло друзів – своїх прихильників і шанувальників, в яких може вільно зупинитися на необмежений час. У цей період з’являються його філософські твори. І хоча жоден з них (як, до речі і поетичні) за життя  автора не був надрукований, в рукописних варіантах вони «осідали» в бібліотеках освіченої еліти. Вітрина вміщує копії автографів поезій Г.С.Сковороди та видання його творів різних років.

 Біля вітрини з книгами – портрет філософа роботи художників І. Ткача, Ю. Крицького та його афоризми. Привертає увагу дерев’яне скульптурне зображення Сковороди автора В.Зноби, виготовлене з стовбура дикої груші, а поруч – супутники мандрівного життя: посох, полотняна торба, Біблія. Картина А.Щербака нагадує про останню зустріч Г.Сковороди з М.Ковалінським в х. Хотєтово на Орловщині. Передчуваючи, що бачиться з Михайлом востаннє, Григорій Савич передає йому частину рукописів, список своїх творів та перекладів і переповідає свій життєвий шлях.

Після смерті філософа ці спогади стануть основою для написання учнем біографії свого вчителя. Остання вітрина цього залу – це світлини останнього земного місця перебування велета філософської думки: маєток Андрія Ковалевського в с. Пан-Іванівка (тепер с. Сковородинівка), могила ГригоріяСковороди. Поруч – скринька з землею з могили нашого геніального земляка. Свій останній прихисток на Слобожанській землі, що так нагадувала милу серцю Чорнухинщину Григорій Савич знайшов 9 листопада 1794 року. На могилі епітафія, яку склав особисто: «Світ ловив мене, але спіймав». Згідно з останньою волею філософа, він був похований у парку, біля улюбленого дуба. Через 20 років прах Г.С.Сковороди був перенесений ближче до родової усипальниці Ковалевських.

 

 

 

Г.С.Сковорода в с. Коврай.

Худ. А.Щербак.

 

 

 

Куточок  експозиції музею Г.С.Сковороди.

 

 

 

Г.С.Сковорода.

Скульптор В.Зноба.

 

 

 

 

Г.С.Сковорода.

Скульптор    М. Гельман.

 

 

Остання зустріч Г.Сковороди з М.Ковалінським.

Худ. А.Щербак.

                                      

 

 

Скринька з землею з могили нашого геніального земляка.

 

 

Після знайомства з музейною експозицією, екскурсія продовжується по території меморіальної садиби.

Центром садиби є хата під очеретом. Речі, якими  вона заповнена, відносяться до кінця ХVIII поч. ХIХ ст. Вони ще дихають тією атмосферою, в якій зростав допитливий хлопчина Гриць. Вже з сіней сковородинівської хати відвідувач потрапляє в нехитрий світ речей селянського побуту і вжитку ХVIII ст. З сіней праворуч – двері до світлиці, другі, прямо – до хатини.

Хатина (або дівоча) – невелика кімнатка з одним віконцем, виправдовує свою другу назву, бо містить знаряддя праці, на яких у зимову пору працювали дівчата та жінки: прядка, гребінь, днище, мотовило, витушка, на жердці – готова пряжа. Крім того, тут знаходиться кований сундук, на якому можна побачити рубель, качалку, праник, старовинну скриньку для цінних речей. Умебльована кімната лавою та дерев’яним полом. У кутку хатини ікона, прикрашена, як і віконце, старовинними вишитими рушниками.

 

 

Хатина  (дівоча).

 

Світлиця, де раціонально використовувався кожен квадратний метр площі, слугувала і світлицею, і кухнею, і спальнею. Вона має чотири невеликих вікна. Попід передньою та причілковою стінами стоять лави, а біля них, у кутку – стіл. Тут же, над столом – іконостас (в бідніших родинах – ікона), прикрашений сухоцвітами, духмяним зіллям і, звісно, рушником. Це найпочесніше місце в хаті. Сюди, на покуття, садили дорогих гостей, а на різдвяні свята ставили прикрашеного дідуха.

 

 

Світлиця.

 

 Великий дубовий стіл збирав за обідом чи вечерею всю велику родину. На столі, засланому домотканою скатертиною, знайшли своє місце глиняні тарілка і глечик. Тут же дерев’яні ложки по кількості членів сім’ї. Ближче до полу – скриня, в якій зберігали святковий одяг, нові речі, наткане полотно. У глухому кутку хати, біля печі розміщений дерев’яний настил – піл, на якому спали члени сім’ї середнього віку, бо найменшим і найстаршим відведене місце на печі. Вдень піл слугував місцем для господарських робіт. Над ним до сволока прикріплювалася жердка. Туди вішали одяг, лягаючи спати. Тут же, над полом, підвішували колиску, якщо в домі було немовля. 

                                                       

Важливе місце в світлиці відведено печі. Вона і обігрівала, і годувала. На припічку – горщики різних розмірів, глечики, дерев’яні ночовки. Біля печі – реманент, необхідний господині, щоб поратися, готуючи обід: рогач, хватки, кочерга. Поряд – коромисло, на якому носили відра з водою і ослінчик, де наповнені відра стояли під рукою у господині. Над дверима – мисник, заповнений глиняним посудом. Земляна підлога, змащена глиною і застелена запашними травами (влітку) або сіном (взимку).

 

 

Піч  та піл у світлиці.

 

 

                                                 

 

Комора.

 

За хатою праворуч – рублена комора, в якій зберігали обмолочений урожай, а також мед, сало та інші продукти. Ліворуч – клуня, місце, де зберігали сільськогосподарський реманент, снопи жита, пшениці. Посередині залишали вільне місце для обмолоту урожаю.  Тут можна також побачити жорна, терницю, ступу, ткацький верстат, бодню, жлукто, липівку, плуг, ярмо і інше. Під стіною, навпроти дверей – унікальний віз, зроблений без жодного цвяха. На ньому, поверх сіна, коса з грабками, дерев’яні граблі, вила.

 

Меморіальна  хата  батьків Г.С.Сковороди.

 

Обійстя обов’язково мало джерело води. Зазвичай – це криниця-журавель. Вся садиба обнесена тином, що виплетений з ліщини.  Особливо затишно на садибі весною, коли вона потопає у цвітінні яблунь. Багато хвилюючих думок полонять відвідувача цієї скромної оселі, у якій з’явився на світ і з якої, переступивши поріг, пішов у вічність провісник нового неба і нової землі, філософ «серця» Григорій Сковорода.

Вітер історії очищає справжні коштовності від сміття і нашарувань, робить очевиднішою різницю між великим і мізерним. З роками постать Сковороди не потьмяніла, а заблищала щирим золотом непідробного скарбу.  Як данина пам’яті Перворозуму від земляків: літературно-меморіальний музей Г.С.Сковороди, який радо відчиняє свої двері перед шанувальниками таланту великого українського філософа, центральна районна бібліотека, центральна вулиця селища та Чорнухинська загальноосвітня школа, що носять ім’я Григорія Савича.

За час існування музею,  землі, що зродила великого філософа, поклонилися тисячі людей. Серед гостей музею: І.Драч, П.Тронько,В.Мирний, Т.Сосновська, О.Білаш, Л.Кучма, І.Стогній, В.Стадниченко, О.Герасим’юк, Я.Жаліло, Б.Олійник, М.Томенко, П. Приступов та інші.

Щоб геній Сковороди став ближчим і зрозумілішим кожному українцеві та й не лише українцеві, адже він творив для всього людства, потрібно йти до нього, йти до тих благословенних місць, де й до цього часу витає його незламний, «не спійманий» дух. Тож всіх, кому не байдужа історія нашого краю, чиї корені вплелися в минуле нашого народу, хто хоче, йдучи за філософом, пізнати істину в собі, гостинно запрошує літературно-меморіальний  музей Г.С.Сковороди, на його батьківщині, в селищі Чорнухи.

 

 

Музей Г.С.Сковороди.

 

 

Школа імені  Г.С. Сковороди.

 

 

Вулиця імені Г.С.Сковороди.

 

Наверх ↑