Профілактика лейкозу великої рогатої худоби

Версія для друкуВерсія для друку

Профілактика лейкозу великої рогатої худоби

 

Враховуючи ситуацію по лейкозу великої рогатої худоби, що спостерігається на даний час в нашому районі, вважаємо за необхідне ще раз поговорити про проблему лейкозу.

Лейкоз ВРХ – інфекційна, хронічна хвороба пухлинної природи, яка характеризується злоякісним розмноженням клітин кровотворних органів з порушенням їх дозрівання, що зумовлює дифузну інфільтрацію різних органів і тканин та утворення в них злоякісних пухлин.

Хвороба має три послідовні стадії розвитку: інкубаційну, коли тварина заражена збудником, але антитіла в неї ще не виявляють за допомогою відповідних методів досліджень; продромальну – з моменту виявлення позитивної на лейкоз серологічної реакції до появи перших клінічних ознак; клінічну – після виявлення гематологічних або клінічних ознак хвороби.

Збудником лейкозу ВРХ є онкогенний РНК – вірус з родини ретровірусів, який має близьку генетичну й антигенну спорідненість з вірусом Т- клітинного лейкозу людини типів 1 і 2  та лейкозу мавп.

До вірусу лейкозу ВРХ сприйнятливі велика рогата худоба незалежно від породи, віку і продуктивності, а також вівці, кози, кролі, свині та менш сприйнятливі коні, коти, собаки, морські свинки, миші.

Вірус лейкозу ВРХ розмножується в культурах клітин ВРХ, овець, мавп та інших тварин, а також у культурах клітин людини. Паразитує в лімфоцитах і взаємодіє з клітиною нарівні її генетичного апарату – ДНК. Вірус нестійкий у зовнішньому середовищі, гине при температурі 80 градусів С протягом 1 хвилини.

В інфікованих вірусом ВРХ тварин особливо в клінічній стадії змінюються обмінні, біохімічні процеси і, як наслідок, відбуваються зміни якісних характеристик молока і м’яса та накопичення в них шкідливих для організму тварин і людей продуктів обміну, які мають канцерогенну дію.

Джерелом збудника є заражені вірусом лейкозу тварини на всіх стадіях інфекційного процесу.

Вірус виділяється з організму заражених тварин з кров’ю, молоком, слиною, іншими секретами й екскретами, що містять лімфоцити, які є активними факторами його передачі.

Збудник лейкозу передається при осіменінні спермою, яка містить клітини крові, при доїнні інфікованих та здорових тварин одним доїльним апаратом, при випоюванні молодняку молозивом та молоком від хворої тварини. Не виключена можливість перезараження тварин певними кровоносними комахами та внутріутробно.

Основними заходами ефективного забезпечення благополуччя тваринництва щодо лейкозу є:

      - своєчасна діагностика хвороби;

      - негайне виведення зі стад (ферм) інфікованих вірусом лейкозу тварин та їх ізоляція з наступним забоєм;

      - проведення чіткого обліку, нумерації та ідентифікації тварин;

      - проведення ретельної дезінфекції тваринницьких приміщень та обладнання після кожного дослідження тварин і ізоляції вірусоносіїв.

У неблагополучному щодо лейкозу присадибному господарстві забороняється:

     - використовувати молоко для громадського харчування і згодовування тваринам, реалізовувати його переробним підприємствам та на ринках;

      - випасати хворих на лейкоз тварин разом із здоровими в загальних стадах;

      - реалізовувати тварин з племінною та користувальною метою;

      - молоко корів неблагополучних на лейкоз згодовується тваринам лише після знезараження в межах цього господарства.

Для виявлення хворих на лейкоз тварин службою ветеринарної медицини проводяться серологічні дослідження в приватному секторі району 2 рази на рік – весною та восени з 6- місячного віку.

Власники тварин повинні усвідомлювати важливість всіх заходів ефективного забезпечення благополуччя тваринництва щодо лейкозу та можливих негативних наслідків у разі їх невиконання .

Згідно Закону України «Про ветеринарну медицину», стаття 37, власники тварин зобов’язані виконувати вимогу державної установи ветеринарної медицини щодо здійснення протиепізоотичних заходів, доставляти у зазначене місце тварин, надавати лікарям ветеринарної медицини можливість проведення профілактичних заходів, повідомляти про закупівлю та продаж тварин, ідентифікувати їх та повністю досліджувати своїх тварин на інфекційні захворювання, такі як бруцельоз, лейкоз, туберкульоз.

Отже, проблема профілактики і боротьби з лейкозом великої рогатої худоби може бути успішно вирішена лише при умові співпраці всіх причетних служб району: служба державної ветеринарної медицини району, власники поголів’я великої рогатої худоби, органи місцевого самоврядування. Тільки в такому випадку проблема лейкозу буде вирішена позитивно з найменшими затратами для власника тварини.     

        

А.Сивань,

начальник Чорнухинського районного  управління Головного управління Держпродспоживслужби в Полтавській області

Наверх ↑